anti-Mycoplasma hominis IgA

Показання до призначення аналізу:

• при клінічних проявах і діагностиці причин уретриту, циститу, пієлонефриту, вагініту, цервіциту, ендометриту у жінок;
• при клінічних проявах і діагностиці причин уретриту, простатиту, орхоепідідіміта у чоловіків;
• при симптомах гострого і поточного патологічного процесу, викликаного Mycoplasma hominis у жінок: слизисто-гнійні або кров'янисті виділення зі статевих шляхів, дискомфорт, свербіж, печіння в області статевих шляхів, нижньої частини живота, болючість під час сечовипускання і при статевих контактах;
• при ускладненнях вагітності у жінок: передчасні пологи, викидень, ендометрит;
• при симптомах гострого і поточного патологічного процесу, викликаного Mycoplasma hominis у чоловіків: свербіж, печіння, часті позиви до сечовипускання, болючість при сечовипусканні;
• при плануванні вагітності для виключення інфікування Mycoplasma hominis - обом партнерам;
• при підозрі на хронічну або персистирующую форму інфікування Mycoplasma hominis, яка може бути причиною безпліддя, патологій вагітності.

Мікроорганізми Mycoplasma hominis (M. hominis) відносяться до роду Mycoplasma, сімейства Mycoplasma toceae. Вони займають проміжне положення між вірусами та бактеріями, не мають клітинної стінки та характеризуються значним зовнішнім поліморфізмом. Джерелом інфекції є людина, хвора на мікоплазмоз, або безсимптомний носій M. hominis. Основним шляхом передачі інфекції є статевий шлях. Можливі також зараження через загальне користування побутовими предметами, при трансплантації органів, та вертикальний шлях передачі, від інфікованої жінки до дитини під час вагітності чи пологів.

Інкубаційний період становить три-чотири тижні. Збудник мікоплазмозу відноситься до умовно-патогенної мікрофлори та у певних кількостях входить до складу нормальної мікрофлори слизових сечостатевого тракту. При посиленому розмноженні M. hominis можуть розвиватися запальні захворювання сечостатевого тракту. У жінок при цьому поряд зі збільшенням кількості Gardnerella vaginalis розвивається стан, відомий як бактеріальний вагіноз. Симптоми мікоплазмозу найчастіше неспецифічні, іноді інфекція може тривалий час протікати без клінічних проявів. У жінок збудник M. hominis також може бути причиною розвитку уретриту, циститу, пієлонефриту, вагініту, цервіциту, ендометриту. Дані захворювання супроводжуються слизово-гнійними або кров'янистими виділеннями зі статевих шляхів, дискомфортом, свербежем, печінням в області статевих шляхів, нижньої частини живота, хворобливістю під час сечовипускання та при статевих контактах. У разі хронічного інфікування M.hominis може стати причиною розвитку безпліддя, спонтанних викиднів та передчасних пологів. У вагітних жінок можливі передчасні пологи, післяпологовий або післяабортний ендометрит. При передачі інфекції від матері дитини можуть розвиватися інфекції дихальних шляхів, викликані M. hominis. У деяких випадках приєднуються більш тяжкі ускладнення: менінгіт та сепсис новонароджених. У чоловіків інфікування M. hominis призводить до уретриту, гострого/хронічного простатиту, орхоепідідіміту. Дані захворювання можуть проявлятися свербінням, печінням, частими позивами до сечовипускання, хворобливістю при сечовипусканні, безпліддям.

Діагностика мікоплазмової інфекції, викликаної M. hominis, заснована на поєднанні анамнестичних, клінічних даних та результатів лабораторного обстеження. До сучасних методів діагностики цієї інфекції відноситься виявлення специфічних антитіл до M. hominis методом твердофазного імуноферментного аналізу, а також визначення генетичного матеріалу збудника методом полімеразної ланцюгової реакції.