Виявлення Уреаплазми уреалітікум (Ureaplasma urealyticum), сеча (чоловіка)

Показання до призначення аналізу:

• встановлення етіології хронічного інфекційного процесу урогенітального тракту;
• стерта картина запалення;
• планування вагітності (дослідження рекомендується проводити в подружжя, особливо при хронічних захворюваннях статевих органів та пієлонефриті);
• вагітність, особливо позаматкова;
• безпліддя;
• послаблення імунітету;
• контроль ефективності антибіотикотерапії (не раніше ніж через місяць після прийому антибактеріальних препаратів);
• профілактичні скринінгові дослідження (для виключення ймовірності безсимптомного та латентного перебігу інфекції).

Якісне визначення ДНК уреаплазми уреалітикум методом ПЛР.

Ureaplasma urealyticum (від латів. urea – сечовина) – дрібні, що не мають клітинної стінки, що розмножуються простим розподілом бактерії, що відносяться до роду Ureaplasma сімейства Mycoplasmataceae (Мікоплазми). Як і інші мікоплазми, Ureaplasma urealyticum зазвичай мешкають на слизових оболонках. Основним поживним субстратом для них є сечовина, у зв'язку з чим, очевидно, вони схильні до заселення сечостатевої системи.

Після першого опису Ureaplasma urealyticum було виділено 14 серотипів цього виду мікроорганізмів. Надалі, ґрунтуючись на характеристиках геному, їх розділили на 2 біовари - біовар 1 (parvo biovar), що об'єднує серотипи 1, 3, 6, і 14; біовар 2 (T960-biovar), що поєднує серотипи 2, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, і 13. Оскільки гомологія ДНК у цих біоварах становить менше 60%, в даний час їх класифікують як окремі види - Ureaplasma parvum та Ureaplasma urealyticum (T960). У клінічній практиці Ureaplasma parvum виявляється частіше, але навіть у однієї людини можуть бути виявлені обидва види уреаплазм одночасно. Уреаплазми мають здатність прилипати до клітин, у тому числі до еритроцитів, нейтрофілів, сперматозоїдів, клітин епітелію уретри. Крім уреазної активності, уреаплазми виявляють також IgA-протеазну активність, де імуноглобуліни А забезпечують специфічний гуморальний захист проти мікроорганізмів.

У дорослих людей зараження U. urealyticum відбувається при статевих контактах. За даними досліджень U. Urealyticum можна виявити у 40-80% здорових сексуально активних жінок, у тому числі і у здорових вагітних. Передача U. Urealyticum можлива також вертикальним шляхом (від матері до дитини):

1) внутрішньоутробно - висхідним шляхом з інфікованих статевих органів або трансплацентарно;

2) під час пологів під час проходження плоду по родових шляхах.

Ризик перенесення залежить від багатьох індивідуальних факторів (за даними досліджень, у 62% випадків у дівчаток та у 25% у хлопчиків). У новонароджених уреаплазми виявляються найчастіше у ротоглотці, носоглотці та статевих органах, до 15 місяців частота виявлення інфекції знижується втричі, у міру дорослішання таких випадків стає ще менше. З початком статевого життя частка інфікованих знову починає зростати.

Уреаплазми можуть викликати запальні захворювання матки та придатків, сальпінгіти та негонококові уретрити у провідних статеве життя людей. Продемонстровано їх зв'язок із безпліддям, післяпологовими ендометритами, хоріоамніонітами, спонтанними абортами, передчасними пологами, народженням дітей з низькою вагою, перинатальною захворюваністю та смертністю, пневмоніями, бактерієміями, менінгітами та бронхологічною дисплазією у недоношених. У той же час, етіологічна та клінічна роль U. Urealyticum у патогенезі цих станів здебільшого вивчена ще недостатньо. Висока частота виявлення цих мікроорганізмів у здорових осіб не дозволяє вважати ці бактерії безумовним патогеном та диктує необхідність обережного підходу щодо інтерпретації результатів лабораторної діагностики.