ПЛР Вірус гепатиту С (HCV), якісне виявлення та визначення генотипів 1, 2, 3 (плазма крові)

Показання до призначення аналізу:

• позитивний якісний тест на наявність РНК вірусу гепатиту С у сироватці;
• визначення тактики лікування пацієнтів;
• точна оцінка ефективності лікування;
• прогноз хронізації інфекційного процесу;
• визначення прогресування захворювання.

Виявлення РНК вірусу гепатиту С (hepatitis С virus) методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у сироватці крові. Визначається фрагмент - консервативна ділянка геному вірусу гепатиту С.

Вірус гепатиту С (ВГС) належить до сімейства Flaviviridae і передається переважно парентеральним шляхом, причому відсоток випадків інфікування ВГС вищий серед пацієнтів, які перенесли трансплантацію органів, гемотрансфузію, які отримують множинні внутрішньовенні ін'єкції (наркомани), а також у тих, хто перебуває на нирковому діалізі. Гострі інфекції, зазвичай, протікають легко чи безсимптомно, але прогресування у бік розвитку хронічного гепатиту реєструється у 60-90% випадків. Виявлення РНК вірусу гепатиту С (Hepatitis С virus) методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у сироватці крові. Визначається фрагмент – консервативна ділянка геному вірусу гепатиту С. Специфіка визначення – 96,2%. Діагностична чутливість визначення – 99,3%, аналітична чутливість – 200 копій на 1 мл обробленого зразка. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, встановлення діагнозу гепатиту С можливе на підставі триразового виявлення РНК ВГС у сироватці крові хворого за відсутності інших маркерів гепатиту. РНК вірусу гепатиту З виявляється у крові вже 5 днів після інфікування, тобто. задовго до появи антитіл до гепатиту С. Час появи anti-HCV по-різному: в одних випадках – через 2-4 тижні після початку гепатиту, в інших – через місяці після підвищення рівня амінотрансфераз. У ряду хворих з самообмежується протягом інфекції anti-HCV ніколи не з'являються. Імунологічні тести є свідченням HCV інфекції, тоді як тільки визначення РНК ВГС дозволяє відрізняти активну інфекцію від минулої. Проведення ПЛР дозволяє виявити РНК ВГС у сироватці крові, а й у біоптаті печінки, що важливо під час підтвердження ролі ВГС у формуванні гепатоцелюлярної карциноми. У подібних хворих на РНК ВГС реєструється в гепатоцитах і за відсутності anti-HCV і РНК ВГС у сироватці крові. Вірус гепатиту С відрізняється високою мінливістю та наявністю кількох варіантів генотипу. У лабораторії "Діасервіс" визначають субтипи ВГС: 1a, 1b, 2, 3a/b. Достовірним прогностичним фактором розвитку інфекції ВГС та відповіді на противірусну терапію є генотип вірусу гепатиту С. Генотипом вірусу також визначається тривалість курсу лікування, що дуже актуально з огляду на широкий спектр побічних дій противірусних препаратів та низьку переносимість даних препаратів хворими. У пацієнтів із субтипом 1b хронізація HCV-інфекції відбувається у 90% випадків, тоді як з генотипами 2а та 3а у 33-50%. Інфікування генотипом 1b супроводжується більш тяжким перебігом захворювання, розвитком цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. Пацієнти з субтипом 3a мають більш виражений стеатоз та ураження жовчовивідних шляхів, а також більш високий рівень АлАТ, ніж пацієнти з HCV генотипу 1b.При цьому рівень фіброзу більш виражений у пацієнтів із вірусом субтипу 1b. При монотерапії інтерфероном стійка відповідь спостерігається у 18% пацієнтів, інфікованих HCV субтипу 1b, та у 55% – інфікованих іншими генотипами. При комбінованій схемі лікування інтерферон + рибаверин стійка відповідь спостерігається у 28% пацієнтів, інфікованих HCV субтипу 1b та у 66% пацієнтів, інфікованих іншими генотипами.