С-пептид

Показання до призначення аналізу:

• диференційна діагностика діабету 1 та 2 типів;
• прогнозування перебігу цукрового діабету;
• безпліддя, синдром полікістозних яєчників;
• диференційна діагностика гіпоглікемічних станів;
• підозра на штучну гіпоглікемію;
• оцінка залишкової функції бета-клітин у діабетиків на фоні інсулінотерапії;
• виявлення та контроль ремісії (юнацький діабет);
• діагностика інсуліноми;
• оцінка можливої патології плода у вагітних жінок, хворих на діабет;
• оцінка секреції інсуліну при захворюваннях печінки;
• контроль після видалення підшлункової залози.

Біологічно неактивний маркер вуглеводного обміну, показник секреції ендогенного інсуліну.

С-пептид - стійкий фрагмент ендогенно продукується проінсуліну, що «відрізається» від нього при утворенні інсуліну. Рівень С-пептиду відповідає рівню інсуліну, виробленого в організмі.

У молекулі проінсуліну між альфа- та бета-ланцюгами знаходиться фрагмент, що складається з 31 амінокислотного залишку. Це так званий сполучний пептид або C-пептид. При синтезі молекули інсуліну в бета-клітинах підшлункової залози цей білок вирізується пептидазами і разом з інсуліном потрапляє у кровотік. До відщеплення С-пептиду інсулін не є активним. Це дозволяє підшлунковій залозі утворювати запаси інсуліну у вигляді про-гормону. На відміну від інсуліну, С-пептид біологічно неактивний. С-пептид та інсулін виділяються в еквімолярних кількостях, тому визначення рівня С-пептиду дозволяє оцінити секрецію інсуліну. Треба відзначити, що хоча кількість молекул С-пептиду та інсуліну, що утворюються при секреції в кров, однакова, молярна концентрація С-пептиду в крові перевищує приблизно в 5 разів молярну концентрацію інсуліну, що пов'язано, мабуть, з різною швидкістю виведення цих речовин з кровотоку .

Вимірювання С-пептиду має ряд переваг у порівнянні з визначенням інсуліну: період напіврозпаду С-пептиду в кровообігу більший, ніж інсуліну, тому рівень С-пептиду - стабільніший показник, ніж концентрація інсуліну. При імунологічному аналізі С-пептид не дає перехреста з інсуліном, завдяки чому вимірювання С-пептиду дозволяє оцінити секрецію інсуліну навіть на фоні прийому екзогенного інсуліну, а також у присутності аутоантитіл до інсуліну, що важливо при обстеженні хворих на інсулін.

Рівень С-пептиду змінюється відповідно до коливань рівня інсуліну, що утворюється ендогенно. Співвідношення цих показників може змінюватися на тлі захворювань печінки та нирок, оскільки інсулін метаболізується переважно печінкою, а метаболізм та виведення С-пептиду здійснюється нирками. У зв'язку з цим визначення даного показника може бути корисним для правильної інтерпретації змін вмісту інсуліну в крові у разі порушення функції печінки.