АТ до тканинної трансглютамінази сумарні

Показання до призначення аналізу:

• при симптомах глютенової ентеропатії: періодичне блювання, затримка росту (у дітей), біль у животі, анемія, епілепсія, атопічний дерматит, заїди в куточках рота, афт, герпетиформний дерматит Дюрінга, ознаки дефіциту вітамінів, порушення зору, нейропатія тетанус, підвищена кровоточивість, аменорея, безплідність, імпотенція (дорослі);
• при обстеженні пацієнта з обтяженим сімейним анамнезом за глютеновою ентеропатією або іншими факторами ризику цього захворювання;
• при обстеженні пацієнта із ізольованим дефіцитом імуноглобуліну А;
• при контролі лікування глютенової ентеропатії.

Антитіла до тканинної трансглутамінази – це клініко-лабораторний маркер глютенової ентеропатії (целіакії). Аутоантигеном для них є фермент тканинна трансглутаміназа, що виявляється в клітинах ендотелію, гепатоцитах, а також в епітелії та підслизовому шарі тонкої кишки. Тканинна трансглутаміназа каталізує утворення зв'язків між різними білковими молекулами, при цьому одним із субстратів для неї може бути харчовий гліадин. Під впливом тканинної трансглутамінази він набуває імуногенних властивостей, які у схильних осіб призводять до запалення слизової оболонки кишки. Цей аутоімунний процес супроводжується атрофією слизової оболонки кишки та порушенням її всмоктувальної здатності, що проявляється ознаками глютенової ентеропатії.

Антитіла до трансглутаміназ відносяться до імуноглобулінів класу А або G.Аналіз на анти-tTG, IgG має найбільше значення для діагностики глютенової ентеропатії у пацієнтів із ізольованим дефіцитом імуноглобуліну А.

Глютенова ентеропатія характеризується різними імунологічними порушеннями, які провокуються надходженням з їжею білка глютена. При цьому захворюванні описано кілька варіантів аутоантитіл, у тому числі антитіла до гліадин, ендомізію та тканинну трансглутаміназ. Визначення цих антитіл у сироватці крові застосовують для діагностики глютенової ентеропатії та контролю за її лікуванням. У порівнянні з іншими антитілами, анти-tTG характеризуються найбільшою чутливістю та специфічністю, що дозволяє вважати їх найкращим показником для діагностики глютенової ентеропатії. Целіакія часто поєднується з іншими захворюваннями імунної системи, такими як цукровий діабет 1-го типу, хвороба Грейвса, міастенія та інші. Особливе значення має поєднання глютенової ентеропатії та ізольованого дефіциту імуноглобуліну.

Глютенової ентеропатії властиво передаватися генетично. Захворювання асоційоване з певними алелями HLA-DQ2 та HLA-DQ8. Поширеність глютенової ентеропатії серед родичів пацієнта із цим захворюванням набагато вища, ніж у середньому у популяції. Так, можливість виявити його ознаки у родича першої лінії спорідненості становить близько 10 %. Тому при позитивному результаті аналізу та підтвердження діагнозу «глютенова ентеропатія» доцільно провести лабораторне обстеження членів сім'ї хворого. До інших факторів ризику відносяться цукровий діабет 1-го типу, синдром Дауна та ізольований дефіцит імуноглобуліну А.