Anti-Toxocara lgG

Показання до призначення аналізу:

• підтвердження діагнозу при клінічній підозрі на токсокароз у осіб із характерним комплексом симптомів;
• диференціальна діагностика токсокарозу та інших гельмінтозів та захворювань, що супроводжуються вираженою еозинофілією;
• епідеміологічні дослідження.

Зоонозне захворювання, зумовлене паразитуванням в організмі людини круглих черв'яків роду Toxocara, що часто протікає з ураженням внутрішніх органів та очей. Збудниками токсокарозу є нематоди сімейства Anisakidae (Skrjabin et Korokhin, 1945), роду Toxocara (Stiles, 1905): Toxocara canis (гельмінт, що вражає головним чином представників сімейства псових і має найбільш важливе епідеміологічне значення для людини) і Toxocara mystax (гельмінт сімейства котячих). Джерелом інвазії для людей є собаки та кішки, що забруднюють ґрунт яйцями токсокар, які виділяються з фекаліями. Хворі люди є джерелом інвазії, оскільки у тому організмі цикл розвитку неповний (статевозрілі форми не утворюються). Інфікованість собак токсокарами за даними L. T. Glickman, P. M. Shantz (1981) у середньому становить 15,2%. Епідеміологічно значущим є фактор забруднення навколишнього середовища фекаліями собак, що призводить до значної обсіменіння ґрунту яйцями токсокар з коливаннями від 1-3% до 57-60% позитивних проб [А. Я. Лисенка та ін., 1996]. Найчастіше хворіють діти. Встановлено відносно високу ураженість токсокарозом деяких професійних груп (ветеринари, автоводії та автослюсарі, робітники комунального господарства, садівники-аматори). Важливе значення у поширенні токсокарозу мають побутові комахи, особливо таргани. Дослідження, проведені в Японії, показали, що таргани поїдають значну кількість яєць токсокар (до 170 в експерименті), при цьому до 25% виділяються ними в життєздатному стані. Зараження людини відбувається при ковтанні інвазійних яєць токсокар. У проксимальному відділі тонкого кишечника з яєць виходять личинки, які через слизову оболонку проникають у кровотік, потім заносяться до печінки та правої половини серця. Потрапивши до легеневої артерії, личинки продовжують міграцію і переходять з капілярів у легеневу вену, досягають лівої половини серця і потім розносяться артеріальною кров'ю по органах і тканинах. Циркулюючи за судинною системою, вони досягають пункту, де діаметр судини не дозволяє рухатися ним далі (діаметр личинки 0,02 мм). Тут вони залишають кров'яне русло, проникаючи в навколишні тканини. Личинки токсокар осідають у печінці, легенях, серці, нирках, підшлунковій залозі, головному мозку, очах та інших органах та тканинах, зберігаючи життєздатність протягом місяців і років, перебуваючи у “дрімаючому” стані. Частина може знову активізуватися і знову продовжити міграцію, інша частина інкапсулюється і поступово руйнується всередині капсули. Мігруючи в організмі людини, личинки травмують тканини, залишаючи геморагії, некрози, запальні зміни.

Провідна роль розвитку імунологічних і імунопатологічних реакцій належить сенсибілізації організму екскреторно-секреторними антигенами, і навіть соматичними антигенами токсокар. Для токсокарозу характерним є утворення гранулем у печінці, легенях, а також у підшлунковій залозі, міокарді, мезентеріальних лімфатичних вузлах, головному мозку. Їхнє формування відбувається за рахунок механізмів алергічної реакції уповільненого типу.

Токсокари в організмі людини можуть виживати до 10 років завдяки виділенню личинкою маскуючої субстанції, здатної захистити паразита від агресії еозинофілів та антитіл господаря за допомогою складної реакції, внаслідок якої запобігає їх контакту з епікутикулою личинки. Механізм виникнення токсокарозу очей у людини досі не отримав свого пояснення.

Клінічні прояви токсокарозу залежать від локалізації паразитів та інтенсивності інвазії. У клінічному перебігу 2 форми: вісцеральний та очний токсокароз. Вісцеральний токсокароз часто проявляється рецидивною лихоманкою протягом кількох тижнів і навіть місяців, при цьому температура частіше субфебрильна, рідше – фебрильна. Відзначається збільшення окремих лімфатичних вузлів, нерідко є тотальна лімфоденопатія. У більшості хворих на вісцеральний токсокароз спостерігається ураження легень у вигляді бронхітів і бронхопневмоній. У деяких випадках може розвинутись бронхіальна астма. На рентгенограмах легень таких пацієнтів виявляються множинні чи поодинокі інфільтрати, спостерігається посилення легеневого малюнка. У 80% хворих визначається збільшення печінки, у 20% – збільшення селезінки. У третини пацієнтів захворювання супроводжується рецидивуючими еритематозними або уртикарними висипаннями на шкірі. В окремих випадках токсокароз протікає із розвитком міокардиту, панкреатиту. Ураження центральної нервової системи спостерігається при міграції личинок токсокар у головний мозок і виявляються конвульсіями типу "petit mal", епілептиформними нападами, парезами та паралічами. При токсокарозі спостерігаються зміни поведінки: гіперактивність та афекти. Еозинофілія - одна з найбільш постійних ознак токсокарозу, яка часто супроводжується лейкоцитозом та підвищенням ШОЕ. При біохімічному дослідженні крові нерідко відзначається помірне збільшення вмісту білірубіну та невелике підвищення активності печінкових ферментів. При зараженні людини невеликою кількістю личинок токсокар спостерігається розвиток очного токсокарозу, який може проявлятися розвитком гранульоми, увеїтом, парс-планітом, хронічним ендофтальмітом, абсцесом у склоподібному тілі, невритом зорового нерва, кератитом або наявністю мігруючих личинок. М. Чередніченко, 1985]. При токсокарозі відомі випадки розвитку важких пневмоній, які закінчувалися летальними наслідками.

Клінічна діагностика токсокарозу утруднена з огляду на широкий спектр клінічних проявів, що залежить від інтенсивності вихідної заражаючої дози та частоти реінфекцій. Істотне значення у постановці діагнозу має епідеміологічний анамнез. Вказівка на утримання в сім'ї собаки або на тісний контакт із собаками свідчить про відносно високий ризик зараження токсокарозом. Наявність алергії на шерсть тварин часто зустрічається при токсокарозної інвазії. Прижиттєвий паразитологічний діагноз токсокарозу практично неможливий, оскільки знайти мігруючі личинки в організмі важко. Гістологічні дослідження біоптатів лише у ряді випадків дозволяють виявити личинок токсокар та встановити остаточний паразитологічний діагноз. Для серологічної діагностики використовують імуноферментний метод.